Logo uk 365469d33e4bd6a32c99bc85282d53d61d148f0f28c620f311aa04d6107f4268

СПРАВЖНЄ ОБЛИЧЧЯ МАЙДАНУ: СТАТИСТИКА ПРОТЕСТІВ, ЯКІ ЗМІНИЛИ КРАЇНУ

9 липень 2014

9 липня на прес-конференції в інформаційній агенції УНІАН соціологи Центру дослідження суспільства представили результати моніторингу протестів, репресій та поступок протягом періоду Майдану, який здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Національного фонду підтримки демократії.

Протягом усього Майдану соціологи Центру дослідження суспільства фіксували всі протестні події, які відбувалися на території всієї України, разом із репресіями з боку влади Януковича. Створена унікальна база даних усіх протестів та репресій на всіх майданах, антимайданах та поза ними дозволяє тепер з точністю відповісти на багато актуальних питань про учасників Майдану, його загальнонаціональне поширення та роль насильства, щодо яких продовжуються гострі дискусії, тривають маніпуляції з боку політиків, подається викривлена картина у ЗМІ.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

  • Загалом за період з 21 листопада 2013 р. по 23 лютого 2014 р. було зафіксовано щонайменше 3950 протестних подій (дані ще доповнюються та оновлюються). Така кількість протестів за три місяці перевищує протестну активність за весь 2013 рік до 20 листопада (3428) та кількість протестів за кожен з попередніх років, починаючи з 2010.

  • Серед 3950 протестів за період 3235 були напряму пов’язані з Майданом та відбувалися на його підтримку, а 365 можна віднести до Антимайдану.

Найпомітніші учасники Майдану

  • Серед учасників Майдану організація, участь якої у протестах найчастіше повідомлялася ЗМІ – це ВО «Свобода». Участь цієї партії була зафіксована у щонайменше 18% протестах, пов’язаних із Майданом. Інші партії взяли участь у меншій кількості протестів Майдану. Зокрема, участь «Батьківщини» була зафіксована у 13%, УДАРу – у 10%, «Демократичного альянсу» - у 3%, Радикальної партії – у 1% протестів Майдану. Ще у 2% протестних подій повідомлялося про участь опозиційних партій без конкретизації. У 5% серед політичних учасників були зафіксовані лише неідентифіковані політики або депутати місцевих рад. Загалом участь політичних партій, окремих політиків, представників місцевої влади склала 35% від протестних подій Майдану. При цьому участь партій та політиків була вищою на початкових стадіях Майдану (до 19 січня) – вище 40% - однак, різко впала під час протестних подій останньої фази Майдану (з 18 по 23 лютого) – до 20%.

  • Серед непартійних учасників та ініціатив найбільш помітною була участь Автомайдану (6%), Правого сектору (6%), Самооборони Майдану (4%). Загалом участь громадських організацій була зафіксована в 13% протестних подій Майдану.

  • Важливо мати на увазі, що це саме повідомлена ЗМІ участь, оскільки часто про учасників протестів повідомляли узагальнено , наприклад, «активісти Євромайдану». У 50% протестних подій Майдану, таким чином, не було повідомлено про участь жодної конкретної партії, організації, профспілки, ідеологічної ініціативи. Ці показники слід трактувати як певну «мінімальну планку» участі в протестах, а також показник її помітності для ЗМІ. Крім того, важливо пам’ятати, що це дані саме участі в протестних подіях. Ініціативи, для яких протестна активність не була першочерговою, наприклад, гуманітарні як Євромайдан-SOS або «Варта в лікарні», очікувано не були помітні в інформації про протестні події.

Роль крайніх правих

  • Загалом участь крайніх правих сил (ВО «Свободи», Правого сектору та інших українських ультранаціоналістичних партій, організацій та ініціатив) була зафіксована у 25% протестів Майдану. Це, очевидно, суперечить пропагандистським картинкам російського телебачення, оскільки більшість протестів Майдану, судячи з повідомлень, відбулася без їхньої участі, а роль Правого сектору була в рази перебільшена. Однак, це, все ж таки, значна частка Майдану, яку не можна було зневажати, замовчувати або применшувати. Та чи інакше, ВО «Свобода» виявилася найактивнішою політичною силою на Майдані.

  • Крім того, помітність «Свободи» та Правого сектору набагато перевищувала інші ідентифіковані організації/ініціативи у саме насильницьких подіях, які отримували непропорційну увагу ЗМІ. Правий сектор був найбільш активною ініціативою у насильницьких протестах Майдану, його участь повідомлена у щонайменше 16% насильницьких подій. За ним слідує ВО «Свобода», участь якої у насильстві була зафіксована у 10% випадків. Участь Самооборони Майдану була повідомлена у 7% насильницьких протестів, решта партій та ініціатив взяли участь у менше 3% насильницьких подій кожна.

Значення регіональних майданів

  • Не зважаючи на те, що про київський Майдан у ЗМІ повідомляли найчастіше, частка його протестів склала лише 13% від усього Майдану (433 протестні події).

  • Натомість лідером за кількістю протестів Майдану є Західний регіон, де їх було зафіксовано 38% (не менш, ніж 1218 протестів). Також київські показники випереджає і Центральний регіон з часткою 29% (щонайменше 918 протестів). Таким чином, дві третини протестних подій Майдану відбулися поза Києвом у західних та центральних областях. На Сході та Півдні (без Донбасу та Криму)- по 8%, на Донбасі (3%) і в Криму (1%) кількість протестів менша порівняно з Києвом, але сукупно Майдан в південно-східних регіонах також випереджає київський по кількості протестів.

  • Разом з тим, серед окремих міст у Києві відбулася найбільша кількість протестів Майдану. Найближче за показниками місто – Львів – відстає від столиці більше ніж удвічі (185 зафіксованих протестів). Загалом, серед топ-10 міст по кількості протестів Майдану очікувано переважають західноукраїнські міста (Рівне, Луцьк, Івано-Франківськ тощо) і знаходиться лише одне місто з південно-східного регіону – Одеса (щонайменше 94 протести).

  • Масовість майданів на Заході і в Центрі всередньому не поступалася київському Майдану. Там не було багатосоттисячних мітингів, як у грудневому Києві, однак кількість протестів Майдану з понад тисячею учасників значно перевищувала київську. Таких протестів було зафіксовано 131 у Західному регіоні, 75 у Центральному і 58 у Києві. Найнижчою масовість майданів була очікувано на у південно-східних областях, особливо на Донбасі та в Криму, де понад 50% протестів Майдану не збирали і 100 учасників.

  • Дуже показовим для розуміння теперішнього військового конфлікту є той факт, що майдани у східних та південних областях (за винятком Криму) виявилися більш партійними та з більшою участю крайніх правих. Так, після Києву (32%), участь крайніх правих найвища для Майданів Сходу і Донбасу (29%), а найнижча для Центру (24%) і Заходу (23%). Те саме стосується і участі опозиційних партій в місцевих майданах. На Донбасі (54%), Півдні (51%) та на Сході (40%) вона була вищою, ніж на у Києві (37%), Центрі (34%) та на Заході (29%), де майдани мали справді масову підтримку з боку місцевих мешканців. Водночас опозиційні політичні партії та крайні праві сили, які й так мали дуже низький рівень довіри з боку мешканців південних та східних областей, тільки більше їх відштовхували від Майдану, унеможливлюючи постання справді загальнонаціонального руху проти Януковича і схвалення результатів Майдану.

Насильство та репресії

  • Частка та абсолютна кількість конфронтаційних та насильницьких подій на Майдані, звісно, перевищувала протести попереднього періоду. На Майдані було зафіксовано 24% конфронтаційних протестів (порівняно з 19% протестів у 2013 році до початку Майдану), а також 12% насильницьких (порівняно з 8% до початку Майдану у 2013 році). Однак, все одно, майже дві третини протестів Майдану (64%) відбувалися у мирний конвенційний спосіб у формі мітингів, пікетів, наметових містечок тощо.

  • Характерно, що частка конфронтацій та насильства була значно вищою у Києві (49%), Центрі (39%) та на Заході (37%), де Майдан мав масову підтримку, ніж у південних та східних областях, де радикальні акції не складали навіть чверті від усіх протестів Майдану. За кількістю конфронтаційних та насильницьких протестів серед окремих міст лідирував Київ (239 подій), а за ним зі значним відривом слідували західноукраїнські обласні центри.

  • Наш аналіз вказує на те, що насильство з боку протестувальників було відповіддю на насильство влади, а не навпаки. Якщо лише 12% протестів на майданах країни були насильницькими, то репресій зазнавав кожен третій протест. До негативних реакцій на протести були причетні не лише правоохоронні органи. Окрім міліції, щонайменше чверть репресій припадає на невідомих, найчастіше так званих «тітушок» (крім того, у значній кількості подій вони діяли разом з міліцією). Активними були також суди – 13% репресій.

  • Не зважаючи на те, що рівень насильства з боку протестувальників до розгону київського Євромайдану 30 листопада був мінімальним (6%), кожні 40 протестів із сотні стикнулися із негативною реакцією влади. А на останній фазі Майдану (починаючи з 18 лютого), коли міліція відкрито використовувала зброю, показник репресій до кількості протестів упав удвічі. Загалом, влада з перемінним успіхом використовувала різні тактики протистояння із активістами: ігнорування, пацифікацію та придушення. На початку Майдану переважали спроби зриву акцій та судові заборони, але з часом методи ставали більш радикальними. Влада починала активно використовувати суди уже для репресій безпосередньо проти активістів, наростав тиск правоохоронних органів та кількість арештів. Зрештою, влада блокувала протестувальників на Майдані та перейшла до відкритого насильства.

  • Існують також регіональні особливості використання різних методів репресій. У всіх регіонах спостерігається стабільно висока частка фізичного протистояння міліції із протестувальниками. У Києві було винесено найбільше репресивних судових рішень, а в Центрі – створено перешкод для активістів, що прагнули потрапити на центральний Майдан. На Сході найактивніше діяли «тітушки». Протестувальники на Заході були більш активними в тому числі і через те, що зустрічали менший опір з боку місцевих органів влади.

Повністю з результатами дослідження, методикою та класифікацією подій можна ознайомитися в звіті «Статистика протестних подій Майдану: учасники, географія, насильство» на сайті Центру дослідження суспільства

ДОВІДКОВО:

Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться Центром дослідження суспільства з жовтня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа.

Метою даного проекту, що здійснюється Центром дослідження суспільства за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Національного фонду підтримки демократії, є об'єктивне вивчення протестної активності та суспільних рухів в Україні і доведення до відома широкої громадськості цієї інформації з метою захисту права на мирні зібрання та привернення уваги до низових соціально-економічних протестних ініціатив.

Центр дослідження суспільства був створений у 2009 році як незалежний некомерційний центр вивчення соціальних проблем і колективних протестів в Україні. ЦДС об'єднав критично-орієнтованих соціальних дослідників: фахових соціологів, політологів, економістів, культурологів, істориків та юристів. Місія Центру – створення методологічно обґрунтованого, критичного, рефлексивного знання для активістів суспільних рухів, журналістів, експертів, політиків, дослідників та широкої громадськості. Центр активно виступає за егалітарне і справедливе суспільство, проти політики приватизації і комерціалізації соціальної сфери та суспільних благ, засуджує будь-яку дискримінацію, в тому числі за соціально-економічними показниками, гендером, сексуальною орієнтацією, національністю, расою, віком. Конкретними напрямками роботи Центру є аналіз освітніх реформ, моніторинг протестної та репресивної активності, аналіз містобудівної політики та вивчення міграційних процесів.

Контактна особа: Володимир Іщенко (097-396-4499)

info@cedos.org.ua

http://cedos.org.ua

(завантажити реліз у pdf)

Усі прес-релізи